strips_of_life

Everyday I sit and ask myself
How did love slip away
Something whispers in my ear and says
That you are not alone
For I am here with you
Though you're far away
I am here to stay
You are not alone
I am here with you
Though we're far apart
You're always in my heart
You are not alone

'Lone, 'lone,
Why 'lone?

 

Ілюзією прожитих віків,
Поетами написаних історій.
В маленькім місті крізь полон дощів 
Навік зустрілись дві крилаті долі.
Словами не можливо розказать,
Як ті серця замріяно кохали.
в таке не міг повірить навіть Бог.
Вони ж під небом високо літали.  

Таких історій дуже мало на землі,
Вони кохали дуже сильно й до нестями.
Їм дуже заздрили всі очі злі
Та не зломать любові, яка жила віками.
Дивився в її очі він, тонув,
Для неї вж він був просто ідеалом 
Ніхто б тоді ніколи не збагнув,
Що може все завершитись провалом.

Чи може Бог дивився не туди.
Чи може замалий для них став світ.
Не зміг він врятувати від біди
Той ніжний і закоханий політ.
Чому трапляється таке ніхто не знає. 
І виникло багато запитань.
Її він досі пристрасно кохає,
Вона ж, чомусь, не хоче цих кохань.

Навіщо все це? Як це зупинити? 
Нема причин. Їх не було, повір. 
Коли проходить день і наступає вечір 
Він наче вітер вилітав на двір.
І дивиться у гору й тихо плаче,
Шука на небі дві ясних зорі.
Одна десь над Полтавою літає,
А інша світиться у нього у дворі.

Він падав на коліна і благає,
Щоб доля повернула ту любов.
До крику, до жалю і до нестями
Він хоче обійняти її знов.
Сюжет простий: щоночі він благає
Усе вернути і почати знов.
І хай наступить день і знов засяє
Їх спільний день, де починається любов

И СКУЧНО И ГРУСТНО

И скучно и грустно, и некому руку подать
         В минуту душевной невзгоды...
Желанья!.. Что пользы напрасно и вечно желать?..
         А годы проходят — все лучшие годы!

Любить... но кого же?.. На время — не стоит труда,
         А вечно любить невозможно.
В себя ли заглянешь? — Там прошлого нет и следа:
         И радость, и муки, и всё там ничтожно...

Что страсти? — Ведь рано иль поздно их сладкий недуг
         Исчезнет при слове рассудка;
И жизнь, как посмотришь с холодным вниманьем вокруг, —
         Такая пустая и глупая шутка...

Январь 1840